У час, коли війна продовжує випробовувати українців на силу, витривалість і довіру до Бога, особливо помітними стають тихі, але глибокі прояви християнської любові. Саме такими стали волонтерські ініціативи спільноти «Православних східняків», учасники якої відвідали гуртожитки внутрішньо переміщених осіб і передали гуманітарну допомогу тим, хто вимушено залишив свої домівки.

Допомога, зібрана з турботою

Вже двічі в січні волонтери закупляли гуманітарну допомогу та приїжджали до різних гуртожитків, в яких тимчасово мешкають внутрішні переселенці, щоб передати цю допомогу та дізнатися, які ще є потреби у людей.

Під час першого такого візиту в одне з гуртожитків в селищі Докучаєвське Харківської області «Православні східняки» дізналися про новоприбулі сім’ї, які були евакуйовані з найбільш обстрілюваних територій. Ці люди потребували буквально всього: в них не було посуду, харчів, одягу, ліків тощо. Вже наступного тижня волонтерська спільнота привезла все необхідне.

Засновник «Православних східняків» Ернест Акопов зазначає: «Наше служіння – це не акція одноразової допомоги, а продовження християнського обов’язку бути поруч із тими, хто нині найбільш вразливий.»

Бути поруч

Під час візиту волонтери не обмежилися лише передачею допомоги. Вони довго спілкувалися з переселенцями, слухали їхні історії – часто болючі, але сповнені надії.

Багато людей зізнавалися: для них важливо не лише отримати матеріальну підтримку, а й відчути, що їх не забули, що поруч є ті, хто готовий просто вислухати й помолитися за них.

«Ми не просто принесли речі – ми несемо звістку Євангелія»

Особливе місце в цьому служінні займає духовна література, яку передає спільнота. У складні часи люди звертаються до Слова Божого, щоб знайти відповіді на свої запитання та заспокоїти серце.

Допомагаємо по мірі можливостей

Хоча волонтери визнають, що не можуть вирішити всіх проблем переселенців, вони роблять те, що в їхніх силах. Вони допомагають не як організація, а як християнська родина, що пам’ятає настанову Спасителя: «Бо голодував Я – і ви дали Мені їсти; спраглий був – і ви напоїли Мене…»

Це служіння – не про масштаб, а про любов до ближнього. Про готовність проміняти вихідний на поїздку до гуртожитку, про бажання зібрати допомогу, про просте людське тепло, яке нелегко знайти у час випробувань.