Канонічна основа Великого посту – це 69-те правило святих апостолів. Про що воно? Про те, що дотримання встановлених Церквою постових днів є обов’язком для православних кліриків і вірян. Невиконання цього обов’язку карається: для священнослужителів – позбавленням сану, для вірян – відлученням від причастя.

Погана новина: санкції дійсно суворі.

Хороша новина один: є згадка про поважні причини для недотримання постових вимог – стан здоров’я (тілесна неміч, хвороба). Тобто винятки в принципі можливі.

Хороша новина два: в каноні не зазначено, що саме слід вважати постом. А отже, вимоги щодо його дотримання не можуть бути універсальними, однаковими для всіх – без урахування умов, у яких перебуває людина. Тобто Церква «на стратегічному рівні» наполягає на важливості посту, але «на такичному рівні» залишає свободу у визначенні меж і правил постування. До цього моменту ми ще повернемось у наступних шпаргалках.

А зараз я б хотів нагадати про один із прийомів, який можна застосовувати для розуміння стародавніх приписів і правил. Він називається «перегорнуті сенси». Тобто вчитуємось у санкцію канону і запитуємо себе: про що це говорить не в негативному, а в позитивному контексті?

Зі значенням сану для священника більш-менш зрозуміло. А чому позбавлення причастя постає як найбільше покарання вірянина? Тому що цим самим наголошується на значенні цього таїнства.

Адже причастя, єдність із Христом – найголовніший дар, яким володіє і яким ділиться Церква. Отже, під час посту найкраще, що можна зробити для духовного здоров’я – це приступити до святого таїнства і прийняти Тіло і Кров Христові.

Євангеліст Іоан Богослов: «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Тіла Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Тіло Моє є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6, 53-56).

Отець Дмитро Шаповалов